ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ НЕОБХІДНОСТІ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІДЕНТИЧНОСТІ АРХІТЕКТУРИ

Анотація

Об’єктом дослідження є садибна забудова як урбаністичне середовище малого масштабу. Основна гіпотеза дослідження полягає в можливості створення комплексної теоретико-методологічної моделі, що забезпечує оцінювання, характеристику та управління архітектурною ідентичністю середовища.

Розв’язувана проблема полягає у відсутності системного підходу до збереження та розвитку архітектурної ідентичності в умовах урбанізації та глобалізації, зокрема браку кількісних індикаторів та інтегрованої методики, здатної поєднати соціокультурні, економічні, містобудівні та природно-кліматичні аспекти.

У результаті дослідження було розроблено міждисциплінарну методологію, що поєднує кількісні та якісні методи аналізу, зокрема просторові заміри, анкетування, фокус-групи, інтерв’ювання тощо. Запропоновано модель взаємодії параметрів ідентичності (соціокультурних, економічних, просторово-урбаністичних та природно-кліматичних) і систему індикаторів оцінювання, розподілених на кількісні та якісні. Модель протестовано на 5 кейсах у різних культурних середовищах.

Інтерпретація результатів базується на розумінні архітектурної ідентичності як динамічного, адаптивного і водночас глибоко локалізованого явища. Завдяки цьому вдалося подолати вузько дисциплінарний підхід та сформувати цілісну методику.

Особливостями отриманих результатів є комплексність моделі, її масштабованість (від будівлі до міста) та аналітична керованість, що дає змогу інтегрувати ідентичність у містобудівні стратегії. Розроблена методологія дозволяє підвищити якість життєвого простору та емоційну прив’язаність мешканців.

Отримані результати можуть застосовуватись у сфері міського планування, архітектурного проєктування та культурної політики, особливо в умовах трансформації середовища. Методика придатна для адаптації в громадах за наявності мінімальних ресурсів – за умови цифровізації збору даних та підтримки локальних ініціатив.