ФОРМУВАННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ СЛУЖБ ШВИДКОГО РЕАГУВАННЯ. ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ
DOI:
https://doi.org/10.32347/2077-3455.2025.72.237-244Ключові слова:
архітектура, безпека, служби швидкого реагування, містобудування, інфраструктураАнотація
Дослідження присвячене історіографічному розвитку служб швидкого реагування з метою визначення ключових еволюційних етапів і основоположних принципів, які впливають на їх сучасне впровадження. Системи громадської безпеки не відразу постали як комплексні моделі. Протягом більшої частини історії їхнього історичного становлення екстрені служби були роздробленими, часто обмежувались військовими чи специфічними цивільними потребами. Лише за останні 150 років почав формуватися системний підхід до служб екстреної допомоги, який значно зазнав особливо значних змін протягом XX століття.
Використовуючи історичні, порівняльні та аналітичні методи, автори досліджують архівні документи та історіографічну літературу, щоб простежити появу та інтеграцію підрозділів швидкого реагування. Основні історичні віхи становлення служб швидкого реагування включають заснування першої інтегрованої станції швидкої допомоги у Відні у 1883 році Яромиром Манді та еволюцію британських, радянських, німецьких, японських, американських і канадських систем надання екстреної допомоги. Кожна архітектурно-планувальна розробка була сформована унікальними геополітичними та технологічними контекстами, що призвело до різноманітних підходів до координації надзвичайних ситуацій у різних країнах.
Дослідження підкреслює поступовий перехід від спеціалізованих функцій екстреної допомоги до складних, багатофункціональних мереж обслуговування, які відображають урбанізацію та технологічний розвиток. У дослідженні підкреслено постійну актуальність наступних принципів: стратегічного розміщення послуг, стандартизованого часу реагування на екстрені виклики та адаптованість до сучасних загроз, таких як тероризм, стихійні лиха та зміна клімату.
Результати дослідження свідчать про те, що історична перспектива є життєво необхідною для розроблення ефективного міського планування безпеки і сьогодні. Уроки історіографії проєктування служб швидкого реагування допоможуть керувати посткризовою реконструкцією міст, забезпечуючи стійкий інфраструктурний розвиток та ефективний дизайн надання безпекових послуг.
Посилання
Список літератури
Figl M., Pelinka L. E. Jaromir Baron von Mundy–Founder of the Vienna ambulance service. Resuscitation. 2005. Т. 66, № 2. P. 121–125. DOI: https://doi.org/10.1016/j.resuscitation.2005.03.004
Coleman P. In search of Britain's oldest Emergency Services [Електронний ресурс] // National Emergency Services Museum. 2020. URL: https://www.visitnesm.org.uk/post/in-search-of-britain-s-oldest-emergency-services (дата звернення: 07.04.2025).
Reinhold R. B. Skoraya Pomosch: Emergency Medical Service of the Soviet Union. Archives of Surgery. 1976. Т. 111, № 5. P. 528. DOI: https://doi.org/10.1001/archsurg.1976.01360230028004
Moecke H. Emergency Medicine in Germany. Annals of Emergency Medicine. 1998. Т. 31, № 1. P. 111–115. DOI: https://doi.org/10.1016/s0196-0644(98)70292-6
O'Malley R. N., O'Malley G. F., Ochi G. Emergency medicine in Japan. Annals of Emergency Medicine. 2001. Т. 38, № 4. P. 441–446. DOI: https://doi.org/10.1067/mem.2001.118018
Shah M. N. The formation of the emergency medical services system / M. N. Shah // American Journal of Public Health. 2006. Vol. 96, No. 3. P. 414–423. DOI: https://doi.org/10.2105/AJPH.2004.048793
Elyas R. The birth of a new specialty: The history of emergency medicine in Canada. Clinical & Investigative Medicine. 2007. Т. 30, № 4S. P. S44. DOI: https://doi.org/10.25011/cim.v30i4.2791
Oberlin M., Douay B., Desclefs J.-P., Depil-Duval A., Ganansia O., Giraud L., Hellmann R., Noizet M., Penverne Y., Rouff E., Soulat L., Vergne M., Reuter P.-G., Douillet D. Architecture des structures de médecine d’urgence. // Annales françaises de médecine d’urgence. 2024. Vol. 14, No. 2. P. 121–135. DOI: https://doi.org/10.1684/afmu.2024.0570
Ellis D. Y., Sorene E. Magen David Adom–The EMS in Israel. Resuscitation. 2008. Т. 76, № 1. P. 5–10. DOI: https://doi.org/10.1016/j.resuscitation.2007.07.014
References
Figl, M., & Pelinka, L. E. (2005). Jaromir Baron von Mundy – Founder of the Vienna ambulance service. Resuscitation, 66(2), 121–125. https://doi.org/10.1016/j.resuscitation.2005.03.004 (in English)
Coleman, P. (2020, May 1). In search of Britain's oldest emergency services. National Emergency Services Museum. https://www.visitnesm.org.uk/post/in-search-of-britain-s-oldest-emergency-services (date of access: 07.04.2025). (in English)
Reinhold, R. B. (1976). Skoraya Pomosch: Emergency medical service of the Soviet Union. Archives of Surgery, 111(5), 528. https://doi.org/10.1001/archsurg.1976.01360230028004 (in English)
Moecke, H. (1998). Emergency medicine in Germany. Annals of Emergency Medicine, 31(1), 111–115. https://doi.org/10.1016/s0196-0644(98)70292-6 (in English)
O'Malley, R. N., O'Malley, G. F., & Ochi, G. (2001). Emergency medicine in Japan. Annals of Emergency Medicine, 38(4), 441–446. https://doi.org/10.1067/mem.2001.118018 (in English)
Shah, M. N. (2006). The formation of the emergency medical services system. American Journal of Public Health, 96(3), 414–423. https://doi.org/10.2105/AJPH.2004.048793 (in English)
Elyas, R. (2007). The birth of a new specialty: The history of emergency medicine in Canada. Clinical & Investigative Medicine, 30(4S), S44. https://doi.org/10.25011/cim.v30i4.2791 (in English)
Oberlin, M., Douay, B., Desclefs, J.-P., Depil-Duval, A., Ganansia, O., Giraud, L., Hellmann, R., Noizet, M., Penverne, Y., Rouff, E., Soulat, L., Vergne, M., Reuter, P.-G., & Douillet, D. (2024). Architecture des structures de médecine d’urgence. Annales françaises de médecine d’urgence, 14(2), 121–135. https://doi.org/10.1684/afmu.2024.0570 (in French)
Ellis, D. Y., & Sorene, E. (2008). Magen David Adom–The EMS in Israel. Resuscitation, 76(1), 5–10. https://doi.org/10.1016/j.resuscitation.2007.07.014 (in English)
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2025 Носов Юрій Ігорович, Роздорожнюк Олена Ярославівна
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
