АРХІТЕКТУРА ПОВЕДІНКИ: РЕАКЦІЇ, СПІЛКУВАННЯ ТА ВЗАЄМОДІЇ

Анотація

У статті розглядається поведінкова архітектура, що здатна до зворотної реакції, спілкування та двосторонньої взаємодії, зокрема за рахунок самонавчання. Такими є системи адаптації, які здатні проявляти складну поведінку. Архітектура стаючи також машиною та набуваючи "інтелекту" нерідко може проявляти нетривіальну й непередбачувану емерджентну поведінку. Остання базується на відносно простій конструкції своєї механіки (будови "тіла") та електроніки й інструкцій/алгоритмів взаємодії (будови "розуму"). Прослідковується еволюція від перших спроб створення систем спілкування у XX столітті у царині ранньої кібернетики. Зокрема у таких роботах як проєкти Ґордона Паска як MusiColour та Колоквій Мобілів (які включно з релевантністю до архітектури розглянуті у цій статті), механічних "розумних" створінь Уолтера Ґрея Уолтера та до сучасних використань. До них у тому числі відносяться проєкти NOX, Minimaforms та Aranchii Architects. Основний акцент робиться на методі (алгоритмові) взаємодії, який базується, як правило, на відповідних йому у часові новітніх науково-технічних досягненнях, зокрема у царині машинного навчання, а також на цінності, яку ця взаємодія несе - цінність натомість носить здебільшого гуманістичний (спрямований на задоволення ментальних потреб: зацікавлення людини, формування у неї нового досвіду та контролю над невизначеністю, або ж оптимізацією фізичних властивостей середовища перебування для покращення якостей життя) та останнім часом також сталий (sustainable) характер. Аналізуються приклади дослідницьких та утилітарних втілень у світі та пропонуються шляхи розвитку взаємодії в архітектурі за залучені частиною простору (адаптація шкіри/оболонки, реконфігурація структури, та еволюція елементів внутрішнього простору) з користю для людини й середовища, у тому числі урбаністичного та містопланувального.