ОСОБЛИВОСТІ МУРУВАННЯ КИЇВСЬКИХ ПАМ’ЯТОК КІНЦЯ Х – ПОЧАТКУ ХІІ СТОЛІТЬ
DOI:
https://doi.org/10.32347/2077-3455.2020.58.105-117Ключові слова:
техніка кладки «з прихованим рядом», плінфа, вапняно-цем’яночний розчин, давньоруські пам’ятки Києва, візантійські пам’яткиАнотація
У статті розглядаються особливості кладки «з прихованим рядом» в київських пам’ятках кінця Х – початку ХІІ століть, в якій кожен другий ряд плінфи дещо заглиблений та закритий будівельним розчином.
Найбільш ранньою відомою нам пам’яткою з кладкою «з прихованим рядом» є Десятинна церква, в такій самій кладці були побудовані пам’ятки ХІ – початку ХІІ століть: Софійський собор, Золоті ворота, Михайлівська церква Видубицького монастиря, Успенський собор і Троїцька надбрамна церква Печерського монастиря, Михайлівський Золотоверхий собор і деякі інші будівлі. Церква Спаса на Берестові, побудована в першій чверті ХІІ ст., є однією з останніх відомих нам київських пам’яток з таким типом кладки. В подальших будівлях – церквах Богородиці Пирогощої (1130-ті рр.) і Кирилівській (1140-ві рр.) кладка порядова. В ХІ-ХІІ ст. в кладці «з прихованим рядом» зводяться ряд пам’яток в Чернігові, Переяславі, Новгороді та Полоцьку.
Деякі дослідники (П.Раппопорт, П.Вокотопулос) вважають, що техніка кладки «з прихованим рядом» виникла в Константинополі в другій половині Х ст. і візантійські майстри застосували її на будівництві Десятинної церкви в Києві. Однак в самому Константинополі немає точно датованих пам’яток з початку Х ст. до середини ХІ ст., коли був побудований храм Св. Георгія в Манганах, кладка якого «з прихованим рядом». Водночас кладка «з прихованим рядом» в ХІ-ХІІ ст. набуває значного поширення в центральних провінціях Візантії, а церква Панагії Халкеон в Салоніках, яка датується 1028 р., є найбільш ранньою пам’яткою з такою кладкою.
Незважаючи на нестачу даних, можна припустити, що техніка кладки «з прихованим рядом» виникла внаслідок розвитку у Візантії давньоримської будівельної техніки облицювання бетону камінням, а пізніше цеглою, квадратний формат якої забезпечував міцний зв’язок кладки з забутовкою середньої частини стіни. Вочевидь, що техніка кладки «з прихованим рядом» застосовувалась у Візантійській імперії в тих її частинах, де основним будівельним матеріалом була цегла, в Х ст. і раніше, до того, як ця техніка була запозичена давньоруськими майстрами на будівництві Десятинної церкви.
Достатніх підстав вважати, що техніка кладки «з прихованим рядом» має виключно константинопольське походження, на наш погляд немає, тим паче, що цей тип кладки виходить з використання в Києві вже на початку ХІІ ст., а пізніше і в інших давньоруських містах, тоді як у візантійській архітектурі ХІ-ХІІІ ст. така кладка, навпаки, отримує поширення.
Посилання
Список джерел
Брунов Н.И. К вопросу о некоторых связях русской архитектуры с зодчеством южных славян. Архитектурное наследство. Москва: Госстройиздат, 1952. Вып.2. С. 3 - 42.
Курбатов Г.Л. История Византии. Москва: Высшая школа, 1984. 208 с.
Логвин Г.Н. К истории сооружения Софийского собора в Киеве. Памятники культуры. Новые открытия. Москва: Наука, 1977. С. 169 – 186.
Милонов Ю.К. Строительная техника Византии. Всеобщая история архитектуры: В 12 т. Архитектура Восточной Европы. Средние века. – Москва, Ленинград, 1966. Т.3. С. 161 - 196.
Раппопорт П.А. Русская архитектура Х – ХІІІ веков. Каталог памятников. Археология СССР. Свод археологических источников.- Ленинград: Наука, 1982. 136 с.
Раппопорт П.А. О роли византийского влияния в развитии древнерусской архитектуры. Византийский временник. Москва:Наука,1984. Т.45. С. 185 – 191.
Холостенко М.В. Успенський собор Печерського монастиря. Стародавній Київ. Київ: Наукова думка, 1975. С. 107 – 170.
Krautheimer R. Early Christian and Byzantine Architecture. Harmondsworth: Penguin books, 1975. 575 p.
Mango C. Byzantine Architecture. New York, 1976. 384 p.
Vokotopoulos P. L. The Concealed Course Technique. Jahrbuch der Osterreichischen Byzantinistic. Wienn, 1979. Bd. 28. s. 247 - 260.
References
Brunov N. I. (1952). On the problem of some connections of Russian architecture with the South Slavs’ building. [K voprosu o nekotoryh sviasiah russkoi arhitektury s zodchestvom yuzhnyh slavian]. Arhitekturnoye nasledstvo. Vyp.2. Pp.3 - 42. (in Russian).
Kurbatov G.L. (1984). History of Byzantium. [Istoria Vizantii]. 208 p. (in Russian).
Logvyn G.N. (1977). On the Building History of St. Sophia Cathedral in Kiev. [K istorii sooruzhenia Sofiiskogo sobora v Kiyeve]. Pamiatniki kultury. Novyye otkrytia. Pp. 169 – 186. (in Russian).
Milonov Yu.K. (1966). Byzantine Building Technique. [Stroitel`naya tehnika Vizantii]. Vseobshchaya istoriya arhitektury: v 12 t. Arhitektura Vostochnoi Yevropy. Sredniye veka. Vol.3. Pp. 161 – 196. (in Russian).
Rappoport P.A. (1982). Russian architecture of the X – the XIII centuries. Catalogue of monuments. [Russkaya arhitektura X – XIII vekov. Katalog pamiatnikov]. Arheologia SSSR. Svod arheologicheskih istochnikov. 136 p. (in Russian).
Rappoport P.A. (1984). Role of Byzantine Influence on the Development of the Old Rus` Architecture. [O roli vizantiiskogo vliyaniya v razvitii drevnerusskoi arhitektury]. Vizantiisky Vremennik. Vol. 45. Pp. 185 – 191. (in Russian).
Holostenko M.V. (1975). The Assumption Cathedral of Pechersky Monastery. [Uspensky sobor Pecherskoho monastyria]. Starodavniy Kyyiv. Pp.107 – 170. (in Ukrainian).
Krautheimer R. Early Christian and Byzantine Architecture. Harmondsworth: Penguin books, 1975. 575 p.
Mango C. Byzantine Architecture. New York, 1976. 384 p.
Vokotopoulos P. L. The Concealed Course Technique. Jahrbuch der Osterreichischen Byzantinistic. Wienn, 1979. Bd. 28. s. 247 - 260.
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2020 Логвин Наталія Григорівна
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
