КРИЗОВА АРХІТЕКТУРА ФОРМОУТВОРЕННЯ КОМПОЗИЦІЙНОГО ПРОЄКТУВАННЯ АГРЕГАТИВНИХ СИСТЕМ: МОБІЛЬНІСТЬ, ІНКЛЮЗИВНІСТЬ І ЕКОЛОГІЯ МІСТОБУДУВАННЯ
DOI:
https://doi.org/10.32347/2077-3455.2025.73.45-57Ключові слова:
кризова архітектура, мобільність, інклюзивність, екологічне містобудування, стійкість, тимчасові споруди, адаптивне середовищеАнотація
У статті здійснено узагальнення та систематизацію сучасних підходів до кризової архітектури в умовах глобальних викликів і трансформацій, що мають суттєвий вплив на функціонування урбанізованого середовища. Увагу зосереджено на критичних просторових і соціальних проблемах, які виникають унаслідок надзвичайних ситуацій, таких як військові конфлікти, міграційні хвилі, стихійні лиха, пандемії, техногенні катастрофи та кліматичні зміни. Розкрито, як ці події впливають на функціональну структуру населених пунктів, змінюють пріоритети проєктної діяльності й потребують нових, адаптивних рішень.
У статті окреслено й деталізовано ключові характеристики кризової архітектури – мобільність, інклюзивність та екологічність. Мобільність розглядається як здатність архітектурних рішень до швидкого розгортання, переміщення та гнучкого пристосування до мінливих умов. Інклюзивність акцентує на забезпеченні доступності простору для всіх категорій населення, включаючи соціально вразливі групи, людей з інвалідністю, переміщених осіб. Екологічність визначається як використання стійких, енергоефективних, відновлюваних матеріалів і технологій, що мінімізують шкоду довкіллю та сприяють довгостроковій життєздатності середовища.
Також обґрунтовано принципи формування стійкого архітектурно-просторового середовища в умовах кризи: адаптивність, тимчасовість, модульність, швидка реалізація, взаємодія з локальним контекстом. Запропоновано підходи до інтеграції кризової архітектури в існуючі системи містобудування, зокрема через розробку стратегій просторового розвитку, врахування сценаріїв надзвичайних ситуацій у плануванні територій, створення резервної інфраструктури та мережі мобільних рішень.
Окрему увагу приділено важливості включення теми кризової архітектури до навчальних програм вищих архітектурних закладів. Наголошено, що формування фахових компетенцій майбутніх архітекторів має включати вивчення специфіки проєктування в умовах невизначеності, стресових ситуацій і обмежених ресурсів. Запропоновано напрями вдосконалення освітніх програм, орієнтованих на формування відповідального, екологічно й соціально чутливого підходу до архітектури кризових станів.
Посилання
Список літератури
Цигичко С. П. Напрями і особливості оновлення промислових територій у сучасних великих і найбільших містах // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті, 2007. Вип. 1. С. 169.
Stang A., Hawthorne C. The Green House. New Directions in Sustainable Architecture. Princeton Architectural Press, 2010. 196 p.
Fuad-Luke A. Ecodesign: the Sourcebook. Chronicle Books, 2010. 352 p.
Turner A. Temporary Urbanism: The Role of Crisis Architecture in Modern Cities. London: Routledge, 2016. 240 p.
Brayer Marie-Ange, Simonot Beatrice. Archilad's Earth Buildings: radical experiments in land Arcitecture. London: Thames & Hudson. 2003. 248 p.
Boyd D. Sustainable Design in Crisis Situations. New York: McGraw-Hill Education, 2015. 336 p.
Johnson H. Urban Resilience and the Crisis Response Architecture. Cambridge: MIT Press, 2018. 280 p.
Jodidio Philip. Green architecture Now. Hong Kong, London, Paris, New York: Taschen, 2009. 416 p.
Zorn A. Crisis Architecture and its Impact on Urban Mobility. Vienna: Springer, 2019. 270 p.
Day S. Post-crisis Urbanism: Ecological and Social Perspectives. Paris: Palgrave Macmillan, 2018. 350 p.
Цигичко С. П. Композиційні принципи проектування архітектурно-ландшафтного середовища // Регіональні проблеми архітектури і містобудування. Одеса: АстраПринт, 2007. Вип. 10. С. 86.
Ewing R. Sustainable Urban Design: Crisis and Long-term Planning. San Francisco: Wiley, 2015. 400 p.
References
Tsyhychko, S. P. (2007). Directions and features of industrial areas renewal in modern large and largest cities. Traditions and innovations in higher architectural and art education, (1), 169. (in Ukrainian).
Stang, A., Hawthorne, C. (2010). The Green House: New Directions in Sustainable Architecture. Princeton Architectural Press. 196 p. (in English).
Fuad-Luke, A. (2010). Ecodesign: The Sourcebook. Chronicle Books. 352 p. (in English).
Turner, A. (2016). Temporary Urbanism: The Role of Crisis Architecture in Modern Cities. London: Routledge. 240 p. (in English).
Brayer, M.-A., Simonot, B. (2003). Archilad's Earth Buildings: Radical Experiments in Land Architecture. London: Thames & Hudson. 248 p. (in English).
Boyd, D. (2015). Sustainable Design in Crisis Situations. New York: McGraw-Hill Education. 336 p. (in English).
Johnson, H. (2018). Urban Resilience and the Crisis Response Architecture. Cambridge: MIT Press. 280 p. (in English).
Jodidio, P. (2009). Green Architecture Now!. Hong Kong, London, Paris, New York: Taschen. 416 p. (in English).
Zorn, A. (2019). Crisis Architecture and Its Impact on Urban Mobility. Vienna: Springer. 270 p. (in English).
Day, S. (2018). Post-Crisis Urbanism: Ecological and Social Perspectives. Paris: Palgrave Macmillan. 350 p. (in English).
Tsyhychko, S. P. (2007). Compositional principles of architectural and landscape environment design. Regional problems of architecture and urban planning, (10), 86. Odessa: AstraPrint. (in Ukrainian)
Ewing, R. (2015). Sustainable Urban Design: Crisis and Long-Term Planning. San Francisco: Wiley. 400 p. (in English).
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2025 В’язовський Віталій Євгенович, Вакуленко Віктор Іванович, Проценко Данило Віталійович, Кельба Сергій Сергійович, Губанов Олексій Володимирович, Ященко Олексій Федорович
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
